среда, 29 апреля 2020 г.


Українські землі у післявоєнні роки 1945-1950х років
В квітні 1945р. на конференції країн антигітлерівської коаліції в Сан-Франциско було прийнято рішення про утворення ООН (24 жовтня 1945 ратифіковано статут ООН, цей день відзначається як день ООН). Серед країн засновниць ООН була й Україна. Нарком закордонних справ Дмитро Мануїльський був одним з тих, хто приймав статут ООН. Прийняття України в ООН було результатом визнання її вкладу в розгром фашизму і свідчило про зростання її міжнародного авторитету, але це було формально, фактично всім керував Сталін.
16 серпня 1945 – радянсько-польський договір про кордони (лінія Керзона). В Польщу увійшли укр землі: Лемківщина, Надсяння, Підляща, Холмщина (Закрезоння). 10 лютого 1945 – радянсько-румунський договір – кордон в рамках рад-рум. угоди 1940р. (Чернівецька, Ізмаїльська області). 29 червня 1945 договір між СРСР та Чехословаччиною: Закарпатська Україна увійшла до складу УРСР. Вперше майже всі етнічні укр. землі об\єдналися в одній державі.
Упродовж 1944-1946рр. здійснювався обмін населення між Україною та Польщею. У квітні-травні 47р. польський уряд здійснив операцію «Вісла» - насильницьке виселення українців з українських етнічних земель. Мета: асимілювати українців і ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА.
Відбудова господарства починалася відразу після визволення українських земель. У травні 1945р. відбудовано 30% зруйнованих промислових потужностей. У березні 1946р. прийнятий Верховною Радою СРСР четвертий п\ятирічний план. В Україні планувалося доведення на кінець п\ятирічки перевищення потужностей 1940р.
США відмовили у наданні кредитів СРСР який не став учасником плана «Маршала» (кредити видавалися за умови виходу комуністів з уряду). Поставки за рахунок репарацій із Німеччини, допомога закордону були не значними. Основним джерелом були внутрішні ресурси.
Відбудова розпочалася з важкої промисловості. Поставлена мета створити воєнно-промисловий комплекс, що служив би гарантом оборони країни і базою перемоги світового соціалізму над комунізмом (холодна війна).
В Україні були відновленні шахти Донбасу, ДніпроГЕС, великі теплові електростанції, металургійні заводи. У 1948р. машинобудівних заводів працювало більше, ніж до війни. Посилилася диспропорція в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу. Розвиток важкої промисловості відбувається за рахунок легкої і с/г, а також науки і культури. Важливим джерелом відбудови був ентузіазм народу - різні форми соціалістичного змагання. В СРСР досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися дуже повільно. Підприємства працювали за старими технологіями. Цим було обумовлено технічне відставання СРСР від Заходу. В 1950р. важка промисловість перевершила, а легка ледве досягла 80% довоєнного рівня. Україна знову зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази СРСР.
Відбудова с/г – дуже складні умови. Скорочення посівних площей (не вистачає робочих рук, техніки, коней). Важке становище селян (маленька зарплатня, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, не мали пенсій та виплат по лікарняному). 1946р. – посуха. 1946-1947 – голод. Головна причина – не посуха, а позиція держави і комуністичної партії (непомірно високі плани хлібозаготівель, постачання зерна і продуктів тваринництва за кордон). Хрущов звертався до Сталіна з цього приводу, Сталін звинуватив його у м\якотілості, Хрущов позбавлений засади першого скретаря КПУ, замість нього присланий Лазар Каганович.
З метою зміцнення фінансів у грудні 1947р. було здійснено грошову реформу. Старі гроші, що перебували обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1к10. В результаті реформи населення втратило половину своїх грошей.
У Західній Україні продовжувалася політика радянізації. Основні ї напрямки:
1.       Насадження тоталітарного режиму – монополізація влади комуністичної партії. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України (західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу у комуністичну партію, радянська влада не довіряла місцевому населенню).
2.       Утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти українського буржуазного націоналізму (репресії, депортації).
3.       Здійснення форсованої і насильницької колективізації, 1950р. став роком суцільної колективізації.
4.       Відбувається індустріалізація краю і модернізація економіки (що мало позитивне значення). До 1951 промислове виробництво зросло на 33% від рівня 1945р.
У післявоєнні роки боротьбу проти комуністичного режиму продовжує ОУН-УПА. Але після смерті  Р.Шухевица у березні  1950р. цей опір поступово було знищено. Національні інтереси українців відстоює також греко-католицька церква. В 1944р. помер А.Щептицький і метрополитом УГКЦ стає Й.Сліпий. Його заарештовано і заслано, в березні 1946р. – відбувся Львівський собор, що оголосив про саморозпуск УГКЦ, ліквідацію Брестської унії 1596р. і підпорядкування російській православній церкві. У 1949 – УГКЦ ліквідована і на Закарпатті.
З 1946-47рр. під керівництвом секретаря ВКЦКП(б)Жданова  почалася ідеологічна компанія «наведення порядку» в галузі науки, культури, літератури і мистецтва. МетоюНа що була спрямована політика . «ждановщини» було придушення в Україні національно-визвольного руху будь-яких проявів української самостійницької ідею.  Розгортається нищівна критика інститутів історії України, укр. літ., творчих спілок, редакцій певних газет і журналів. Здійснюється компанії проти видатних діячів укр. культури письменників Рильського, Сосюри, Яновського, композитора Данькевича (опера «Богдан Хмельницький»), режисера Довженка. Звинувачення в «ідеологічних помилках», «українському буржуазному націоналізмі». Головний стиль – соціалістичний реалізм. Картина Т.Яблонської «Хліб». Представниця «наївного мистецтва» - К.Білокур «Хата в Богданівці» 1955р.
Історичний розвиток України 1945-1953 відбувається в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму. Розгортання антисемітизму, справа лікарів не була завершена тільки тому, що в березні 1953р. Сталін помер
Д.З.
1Яку роль зіграла Україна у створенні ООН?
2На яких підставах Україні надано окремий статус в цій організації?
3Які українські землі у 1945р. увійшли до складу Польші?
4Коли до складу УРСР увійшло Закарпаття?
5Як здійснювався обмін населення сіж Україною і польщею?
6Яку мету мала операція Вісла?
7Назвіть основні напрями радянізації Західної України.
8Яку роль у відстоюванні національних інтересів українців грала УГКЦ?
10Коли опір ОУН-УПА було знищено?
11     Як відбувалася відбудова промисловості?
12Що зупинило розгортання антисемітизму і нових репресій у1953р.?
    




Лекція№14
Тема:Проблема істини в філософії
План
1.      Проблема істини, як корінна проблема філософії. Філософська істина.
2.      Наукова об'єктивна істина.
3.      Агностицизм. Погляди Юма, Канта.
4.      Критика агностицизму.
5.      Сучасні концепції істини.
Самостійна робота – тема «Наука ті її місце в сучасному світі. Структура наукової теорії. Динаміка наукового пізнання»
Література: 1.Сілаєва Т.О. - Філософія: Курс лекцій Тернопіль, СМП "Астон". - 2000. - 160 с. 2. Воронюк О.Л. Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина», 120с. 3. Бичко І.В. Філософія: Курс лекцій. – К., 2003, 542с. 4. Горлач М.І. Філософія: Підручник. – Харків, 2000, 672с. 5. Петрушенко В.П. Основи філософських знань: Посібник. – Новий світ, 2003, 503с. 6. Щерба С.П. Філософія: короткий виклад. Навчальний посібник. – Кондор, 2004, 206с.
 Проблема істини є корінною проблемою філософії. Істинно це те, що відкрито, що вже не є таємницею для людини (в пер. з грець, істина - «неприхованість»). Філософія спрямована на осягненні істини в її повноті. Філософська істина - це вплив сенсу, універсального буття, через буття людини. В єдності її чуттєвих раціональних, естетичних моральних і релігійних сил.
На відміну від філософії наукове пізнання орієнтоване на істину в суто - гносеологічному плані, тобто наукові знання відносно незалежні від цінностей добра і краси. Наукова об'єктивна істина - це відповідальність наших знань дійсності, об'єктивне відображення реальності в людському мисленні.
Агностицизм - така філософська позиція, що заперечує можливості досягнення істини, об'єктивного знання про світ. Найбільш послідовним варіантом агностицизму в класичній філософи стала філософія Юна, який вважав, що все пізнання має справу з людським досвідом і в принципі не може вийти за його межі. Агностиком був Є. Кант, який вважав, що сутності речей абсолютно приховані від людського розуму. Сучасні варіанти агностицизму відстоюють ідею умовності нашого знання, або просто скасовують саму проблему істини.
Німецький філософ Гегель був одним із палких критиків агностицизму. Він захищав спроможність людського розуму досягти істини. Гегель обґрунтував той факт, що об'єктивна істина - це не просто відображення наявного стану речей, існуючих конкретних явищ. Істина це об'єктивне відображення реальності в її сутності, її суттєвих істотних характеристиках. Істина є процесом і як процес, вона є об'єктивною за змістом але суб'єктивною за своєю формою. Істина завжди конкретна, тобто історично зумовлена
і багатопланова. Об'єктивна істина є єдністю абсолютного і відносного моментів.
Сучасна гносеологія відображає всю суперечливу історію усвідомлення істини. Існують чотири найбільш поширені концепції істини:
Концепція логічної когерентності. Фактично замінює поняття істинності, поняттям правильності мислення
Прагматична концепція істини. Теж відмовляється від вирішення проблеми об'єктивності істини. Пізнання розглядається як засіб пристосування до зовнішнього середовища з метою успішної діяльності. Істина за цією концепцією - це те, що відповідає корисності.
Концепція конвенціалізму - виходить з того, що поняття істини має умовний характер, істина може розглядатися вченими по-різному. В основі наукових теорій лежать умовні домовленості прийняті на даний час у науковому співтоваристві.
Концепція відповідності - має два варіанти:
 одні філософи визнають можливість об'єктивної істини як такого знання, що відповідає об'єктивній реальності в її сутності. Інші філософи обмежуються уявленням про відповідність істини. Істина для них таке знання, що відповідає лише чуттєвому досвіду.


Д,З,
1Шо є істиною в класичному розумінні?

2Що є філософською істиною?
3Дайте визначення наукової об’єктивної  істини. Від чого не залежать наукові знання?
4Як називається філософська позиція що заперечує об’єктивне знання про світ?
5Що думав Кант про сутність речей ?
6Як німецький філософ Гегель ставився до агностицизму?
7Які концепції істини існують в сучасній гносеології?
8 В чому суть концепції логічної когерентності?
9 В чому суть концепції конвенціоналізму?
10Які варіанти має концепція відповідності?

среда, 22 апреля 2020 г.


Рух опору в Україні під час другої світової війни
1Активізація діяльності ОУН на початку другої світової війни.
2Діяльність ОУН у 1939–1941 рр. в Галичині
3Національний рух Опору під час німецько-радянської війни
4Радянський рух опору.



1Під час Другої світової війни на українських землях виникли сприятливі умови для активізації українського національно-визвольного руху, метою якого було створення на етнічних землях суверенної Української держави. Цей рух у 1930-их рр. очолила Організація українських націоналістів. 
Сваволя польської влади та початок німецько-польського конфлікту спонукали ОУН до проведення загальних військових вишколів своїх членів і симпатиків згідно з інструкцією КЕ ЗУЗ щодо організації повстанської боротьби в разі оголошення польською владою загальної мобілізації. Ця інструкція вимагала від членів ОУН ухилятися від призову до польської армії та переховуватись у лісах, об’єднуватись у повстанські загони.
На початку липня 1939 р. Провід ОУН (ПУН) домовився з німецьким Абвером про формування "Українського легіону" під керівництвом полковника Романа Сушка. ПУН розглядав цю військову одиницю як основу майбутньої української армії. Однак активної участі у бойових діях проти Польщі під час вересневої кампанії 1939 р. легіон не взяв.
У середині вересня внаслідок поразки польської армії на фронті та деморалізації суспільства виникли сприятливі умови для збройного повстання українських націоналістів, що базувалось на "теорії побудови держави від першого села". Її автором був військовий референт КЕ ОУН Михайло Колодзінський–"Гузар". Відповідно до цієї теорії, у разі захоплення влади в будь-якому українському населеному пункті члени ОУН повинні були проголошувати відновлення Української держави.
Активну участь в антипольських повстаннях, які охопили більшу частину Галичини та Волині, взяли близько 8 тис. повстанців. Бої та сутички повстанських бойових груп ОУН із польською поліцією та армійськими частинами виникали майже у кожному повіті Західної України. Однак це повстання не призвело навіть до короткотривалого проголошення самостійності. Вже 17 вересня 1939 р. розпочалась радянська окупація краю.
2Діяльність ОУН у 1939–1941 рр. в Галичині
Після окупації у 1939 р. Західної України більшовики розпочали арешти діячів політичних партій і громадських організацій. Єдиною організованою політичною силою, яка вистояла проти більшовицького терору, була ОУН. Провід ОУН, що перебував у Кракові, намагався не допустити встановлення сталінського тоталітарного режиму на Західній Україні. 
З 1939 по 1941 рік НКВС провів 5 спецоперацій проти ОУН, під час яких було заарештовано майже 5,4 тис. членів і симпатиків організації. Крайова екзекутива була двічі розгромлена, провідних діячів підпілля заарештовано. Відразу після першого арешту крайової екзекутиви в березні 1940 р. до Львова скерували досвідчених підпільників Д. Мирона і Л. Зацного, які сформували новий крайовий осередок на Західній Україні. Новий провід запровадив сувору конспірацію та розпочав підготовку до антирадянського повстання. З цією метою був створений спеціальний штаб. У вересні 1940 р. НКВС завдало чергового удару по українському підпіллю. В цей  час була розгромлена Львівська крайова екзекутива, Станіславський, Коломийський і Стрийський окружні проводи. Однак радянським спецслужбам не вдалось остаточно ліквідувати українське націоналістичне підпілля на території Західної України. Ті провідники, що уникнули арешту, незабаром відродили організацію, посилили конспірацію, припинили співпрацю з Юнацтвом ОУН і відсторонили від роботи всіх осіб, яких запідозрило НКВС. 
У листопаді 1940 р. чисельність ОУН у західних областях становила близько 7 тис. осіб. Окрім арештів для боротьби з підпіллям НКВС застосовував метод показових судів. Найвідомішим судовим процесом став "процес 59-ти" у Львові. Незважаючи на рішення суду розстріляти 42-ох молодих людей, підсудні не відмовились від своїх поглядів та переконань. Незважаючи на більшовицькі репресії 1939-1941 рр., організація змогла зберегти основне кадрове ядро для подальшої боротьби в нових умовах.
3Національний рух Опору під час німецько-радянської війни
Передбачаючи збройний конфлікт між нацистською Німеччиною і СРСР, ОУН утворила добровільні військові формування у складі Абверу -- "Нахтігаль" і "Роланд". Вони мали відіграти важливу роль у створенні незалежної України та її армії. Саме завдяки оперативним діям вояків "Нахтігалю", що взяли під охорону стратегічні будівлі в м. Львів відразу після відступу радянських військ із регіону, 30 червня 1941 р. був проголошений Акт відновлення Української державності. Негативна реакція німецького керівництва та арешт лідерів ОУН вплинули на подальші дії націоналістичних сил, які були змушені перейти до антинацистського підпілля.
На початку німецько-радянської війни на Поліссі і Волині виникли перші повстанські загони Тараса Бульби-Боровця, які боролись із залишками Червоної армії та створювали відділи власної міліції. У своїй діяльності Т. Бульба-Боровець орієнтувався на уряд УНР в екзилі та відродження суверенної Української держави. На контрольованій "Поліською Січчю" території виникали місцеві органи влади, що мали стати основою майбутньої держави. Щоб уникнути репресій зі сторони нацистських органів безпеки, "Поліська Січ" у серпні 1941 р. офіційно саморозпустилася. Найнадійніші бійці пішли в підпілля і сформували у березні 1942 р. Українську повстанську армію, що розпочала боротьбу проти нових окупантів.
Природні умови українського Полісся сприяли розвитку повстанського руху. Різні за чисельністю українські повстанські загони, які виникли у 1942 р., намагались захищати місцеве населення від німецького грабежу, економічного визиску, вивезення трудових ресурсів на роботу до Німеччини, спалення сіл. Найбільш політично орієнтованими серед них були боївки ОУН(м), що почали формуватись навколо Рівного, Луцька, Кременця. Найвідомішою акцією бойових груп ОУН(м) був успішний напад у січні 1943 р. на в’язницю у м. Дубно, під час якого було звільнено багатьох в’язнів. Наприкінці літа 1942 р. на Кременеччині виник Фронт української революції ( ФУР), очолений Тимішем Басюком ("Яворенком"). При штабі Фронту було утворено три відділи: оперативний, бойовий і пропагандистський. Т. Басюк організував широку агітаційну роботу серед місцевого населення. 14 грудня 1942 р. члени ФУРу захопили друкарню у м. Кременець, де планували надрукувати велику кількість агітаційної літератури, а також взяти участь у штурмі в'язниці у місті.
На Волині також діяла незначна кількість дрібних загонів. Зокрема, "Холодний Яр", "Вільна Україна" та загони "Вільного козацтва" під командуванням "Вишні" (Гайворонського), що орієнтувались на гетьмана П. Скоропадського. Щоб захистити населення від нападів німецьких каральних частин, червоних партизан і польських боївок восени 1942 р. тут почали формуватись військові відділи  ОУН(б) під проводом Сергія Качинського ("Остапа") та Григорія Перегійняка ("Коробки"). Бандерівські боївки та самооборонні кущові відділи стали основою для розгортання у лютому-березні 1943 р. Української повстанської армії ( УПА).  Ці відділи захищали населення від німецьких каральних та реквізиційних акцій, терору радянських партизан. Окрім того, ОУН заохочувала молодь вступати в українську поліцію для отримання належного вишколу. На 3-й конференції 17-21 лютого 1943 р. ОУН взяла курс на збройну боротьбу з нацистським окупаційним режимом та антинімецьке повстання. Розпочалось формування повстанських загонів зі складу оунівських боївок та відділів самооборони. У березні-квітні 1943 р. майже вся поліція на Волині перейшла до лав УПА. Внаслідок активних бойових дій на Волині та Поліссі проти німців та їх союзників у 1943 р. УПА завдала значних втрат німецьким окупаційним військам та адміністрації.
Організований український повстанський рух  в Галичині виникло дещо пізніше, ніж на Волині. У другій половині 1943 р. тут діяли відділи Української народної самооборони (УНС). Застосовуючи репресії, німецька адміністрація рішуче боролася з будь-якими спробами організації українських самостійницьких груп у Галичині. Влітку 1943 р. на Дрогобиччині й Станіславівщині утворилися перші формування УНС. Формування відділів УНС було зумовлене необхідністю захисту укра­їнського населення Галичини від терору німецької окупаційної влади та діючого в цей час у регіоні радянського партизанського з’єднання під командуванням С. Ковпака.
Протягом весни-літа 1943 р. відбулась реорганізація розрізнених загонів під єдиним командуванням УПА. Армія поділялась на 3 Генеральні військові округи (ГВО). Влітку 1943 р. було створено "УПА-Північ" (Волинь і Полісся) під командуванням Клима Савура ("Охріма"). На початку 1944 р. розпочалось формування "УПА-Південь" (Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина Київської області) під керівництвом Омеляна Грабця ("Батька"). Влітку 1943 р. Українська Народна Самооборона в Галичині реорганізувалась в "УПА-Захід" (Галичина, Буковина, Закарпаття і Закерзоння), яку очолив полковник Василь Сидор ("Шелеста").  УПА захищала українські села від нападів польських боївок, червоних партизан та свавілля німецької окупаційної влади. Тому дії УПА мали переважно оборонний характер. Для вишколу командирів було зорганізовано низку підстаршинських і старшинських шкіл.
З наближенням фронту до Західної України у 1944 р. кількість збройних акцій УПА проти німецьких окупантів зменшилася. Активні дії на антинімецькому фронті припинили, аби зберегти власні сили й накопичити ресурси для боротьби за визволення України. Проте у багатьох місцевостях Галичини збройні сутички з німцями не припинялися. Загалом у 1944 р. їх відбулося майже сто.
Тактика УПА стосовно німецької влади в Галичині не мала яскраво вираженого наступального характеру, проте дошкуляла окупантам, перешкоджала реалізації політики економічного пограбування краю. Українське самостійницьке підпілля і збройні формування поширювали серед населення визвольну ідею, були однією з форм самоорганізації українського населення на окупованих територіях.
У 2-й пол. 1944 р. українські землі опинились під московською окупацією. На селян накладали великі продовольчі зобов’язання, на східних землях відновили колгоспи. Щоб знизити мобілізаційну базу УПА, вийшло розпорядження про мобілізацію чоловіків віком від 15 до 50 років з "визволених" територій до радянської армії. Багато таких "добровольців" відразу кидали в бій, щоб вони кров’ю спокутали "свою провину". Втрати у новостворених батальйонах перевищували 50 відсотків. Проти дій червоних окупантів виступила УПА. В 1944 р. загальна площа території, охопленої повстанським рухом, становила майже 150 тис. кв. км. з населенням близько 15 млн осіб, а чисельність армії досягла 100 тис. осіб. 
Під час боїв через значні сили противника УПА відмовилась від великих військових відділів (куренів), а з вересня 1949 р. головнокомандувач УПА Роман Шухевич наказав повстанським відділам і штабам припинити свою діяльність як бойових одиниць і органів управління. Особовий склад відділів і штабів вливався в підпілля.
За офіційними даними НКВС УРСР у 1944-1945 рр. в західних областях України було проведено 39 778 чекістсько-військових операцій, вбито 103 313 осіб, взято в полон 110 785 осіб, заарештовано 14 329 повстанців, з повинною з’явилося 50 058 осіб. Всього з 1944 р. до 1952 р. було репресовано 500 тис. осіб, в тому числі заарештовано понад 134 тис. осіб, вбито понад 153 тис. осіб, вислано з України «на довічно» понад 203 тис. осіб. У 1973 р. архівно-обліковий відділ КДБ УРСР оприлюднив відомості про загальні втрати радянської сторони протягом цього ж часу: вони становили 30 676 загиблих. Питання об’єктивності цих даних залишається дискусійним.
Антикомуністичний опір УПА в Україні здобув резонанс та підтримку як в українському суспільстві, так і за кордоном. Після знищення НКВС 5 березня 1950 р. у с. Білогорща головнокомандувача УПА Р. Шухевича та арешту 23 травня 1954 р. головнокомандувача УПА В. Кука кількість боїв різко зменшилася. Останнім вбитим з радянської сторони став оперуповноважений УКДБ лейтенант В. Стороженко, застрелений оунівцем П. Пасічним 12 жовтня 1959 р. Останніми жертвами зі сторони ОУН стали підпільники П. Пасічний і О. Цетнарський, вбиті 14 квітня 1960 р. під час оперативно-військової операції біля хутора Лози Підгаєцького району Тернопільської області.
Український рух Опору перешкодив сталінській системі реалізувати всі злочинні наміри, заклав підвалини сучасної української держави.

4Радянський рух Опору
Директива радянського уряду від 29 червня 1941 року закликала до всенародного руху Опору нацистам, створення партизанських загонів та підпільної діяльності.
7 липня 1941 року у зверненні Президії Верховної Ради УРСР, РНК УРСР і ЦК КП(б)У «До українського народу» підкреслювалося, що треба відродити «славні традиції українських партизанів, які нещадно знищували в роки громадянської війни німецьких окупантів. «На зайнятій ворогом території, — говорилося в цьому документі, — створюйте кінні й піші партизанські загони, диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, висаджуйте в повітря в тилу ворога мости, дороги, знищуйте телеграфний і телефонний зв'язок, підпалюйте ліси й склади, громіть обози противника. Створюйте ворогові та його посібникам нестерпні умови, нещадно переслідуйте і знищуйте їх, усіма способами зривайте всі заходи ворога». Основне ядро партизанського руху повинні були скласти комуністи, комсомольці та ветерани громадянської війни.
Від самого початку організація радянського руху Опору зазнавала чималих труднощів:
• у роки сталінських репресій загинув командувач Київського військового округу (КВО) Й. Якір, який добре розумівся у справах ведення лісової війни. За його часів на тодішніх кордонах УРСР на випадок війни були підготовлені партизанські бази й спеціалісти партизанської війни. Після страти командувача репресовано всі кадри, яких готували до боротьби у ворожому тилу, а партизанські бази знищено;
• у ворожому тилу опинилися десятки тисяч військовослужбовців радянської армії, частина з яких намагалася прорватися до своїх. Комусь це вдавалося. Проте часто, розбившись на невеличкі групи, вояки намагалися прорватися самостійно, але до мети не доходили: гинули в сутичках чи потрапляли в полон до німців. Перед початком війни тактика партизанського опору навіть не була розроблена. Бійців і командирів переконували: «Будемо бити ворога на його території»;
• частина партійних і радянських керівників не мала ніякого досвіду в організації партизанської боротьби й не розуміла призначення партизанських загонів. На початку війни партизанські загони були погано озброєні і навчені, а окремі військові начальники висували партизанські загони не в тил ворогові, а на передову, де вони звичайно поступалися піхотним та моторизованим частинам вермахту, і тому зазнавали важких утрат;
• Москва втратила зв'язок з багатьма партизанськими загонами. З 3,5 тис. партизанських формацій, які залишилися в тилу ворога на окупованих територіях, улітку 1942 року Центр мав зв'язок тільки з 22 загонами; інші групи розпалися чи були знищені німцями;
• дуже часто спроби радянських і партійних органів налагодити зв'язки з партизанами чи започаткувати партизанський рух закінчувалися трагічно. Радянських парашутистів перехоплювали німецькі спецслужби чи місцеве населення, яке передавало їх до рук гестапо.
З відданих радянській владі людей у населених пунктах створювалися підпільні групи. Для розвідувальної й підпільної роботи в німецькому тилу залишалося чимало співробітників НКВС. Восени 1941 року в Україні формувалися підпільні обкоми, райкоми, первинні організації й групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони, на чолі яких стояли здебільшого ті, хто був здатним здійснювати бойові операції.
Москві довелося терміново переглянути довоєнну теорію війни, згідно з якою, у разі нападу противника на СРСР, бойові дії мали перенестися на ворожу територію. Тепер радянське командування покладало великі надії на організований партизанський рух та підпільну роботу на окупованих територіях. Однак проти недосвідчених підпільників і партизанів діяли фашистські каральні органи.
Реально ситуація з партизанським рухом змінилася, коли 30 травня 1942 року при ставці Верхового головнокомандувача був створений Центральний штаб партизанського руху, який очолив перший секретар ЦК КП(б) Білорусі П. Пономаренко. У цей же час виник Український штаб партизанського руху (УШПР), який очолив Т. Строкач. Український партизанський штаб розгорнув велику роботу з об'єднання та організації партизанського руху в Україні. У партизанські райони літаками перекидалися зброя, боєприпаси, медикаменти, підготовлені люди, поліграфічна техніка, пропагандистські матеріали.
На середину 1943 року в Україні діяли 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і диверсійних груп чисельністю понад 100 тис. осіб.
Джерелами формування радянського партизанського руху Опору стали:
• комуністи й комсомольці, яких залишили в тилу ворога для підпільної діяльності;
• солдати й офіцери радянської армії, які опинилися в оточенні;
• утікачі з німецьких гетто й концтаборів;
• фахівці партизанської війни, вишколені в спеціальних підрозділах;
• патріотично налаштоване місцеве населення.
Форми боротьби народних месників:
• напади на німецькі гарнізони, військові об'єкти, комунікації тощо;
• диверсії в тилу ворога;
• створення радянських районів у німецькому тилу;
• пропагандистська робота серед місцевого населення.
За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. німецьких окупантів та їхніх пособників, 407 німецьких гарнізонів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків, 600 мостів тощо.
У середині 1943 року партизанські з'єднання України взяли активну участь у бойових діях на комунікаціях проти німецьких військ, які просувалися в район Курської дуги. Восени цього ж року українські партизани взяли участь в операції «Концерт», унаслідок здійснення якої німці зазнали великих утрат. Серед видатних партизанських діячів України найвідомішими стали С. Ковпак, О. Федоров, С. Руднев, О. Сабуров, М. Наумов, П. Вершигора, Я. Мельник, П. Куманюк та інші. Партизанські загони С. Ковпака пройшли бойовий шлях від Путивля до Карпат. Героїзм учасників рейду блискуче змалював у своїй книзі «Люди з чистою совістю» один з партизанських командирів Петро Вершигора.
У ворожому тилу безстрашно боролися з ворогом члени підпільної організації «Партизанська іскра» із с. Кримки на Миколаївщині, яку очолювали В. Моргуненко, П. Гречаний і Д. Дячен-ко, «Народна гвардія» ім. І. Франка. В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації. У вересні 1942-1943 pp. в м. Краснодоні діяла підпільна молодіжна організація «Молода гвардія», до складу якої входили І. Туркенич, О. Кошовий, І. Земнухов, В. Третякевич, С. Тюленін, Л. Шевцова. Молодогвардійці, крім антигітлерівської пропаганди, організували низку диверсій і бойових операцій.
За різними оцінками істориків, у радянському Русі Опору в Україні взяли участь від 100 тис. до 500 тис. партизанів. 95 з них нагороджені званнями Героїв Радянського Союзу (С. Ковпак, О. Федоров — двічі), а 183 тис. нагороджені орденами та медалями.
Одним з видатних організаторів радянського партизанського руху бу Сидір Ковпак (1887-1967) Учасник Першої та Другої світових війн. У роки громадянської війни очолив у с. Котельва партизанський загін, який боровся проти австро-німецьких окупантів та денікінців, воював на Східному фронті. У роки війни з фашистськими загарбниками партизанське з'єднання під командуванням С Ковпака провело 5 рейдів по тилах ворога. Автор книги спогадів «Від Путивля до Карпат».
Д.З.
1Які особливості мала діяльність ОУН напередодні і на початку другої світової війни?
2З ким боролися загони Тараса Бульби Боровця?
3Назвіть найвідомішу акцію бойових груп ОУН.м .
4Що вам відомо про діяльність ФУР?
5Як відбувалося формування УПА? На що була спрямована її діяльність?
6Як розвивався український повстанський рух на Галичині?
7Проти кого УПА захищала українців?Чому у 1944р. кількість збройних акцій УПА проти німецьких окупантів зменшилася?
8Що зробила радянська влада у другій половині 1944р. щоб зменшити мобілізаційну базу УПА?
9Які зміни відбулися в діяльності УПА з вересня 1944р.?
10ЯКЕ значення мав український рух опору проти сталінської системи?
11Про що йшлося у зверненні Президії Верховної Ради УРСР РНК УРСР ЦК КП(б)У До українського народу ?
12Яких труднощів зазнала організація радянського руху опору?
13Як змінилася ситуація з партизанським рухом 30 травня 1942р.?
14На що спрямована діяльність УШПР?
15Хто став джерелом формування радянського партизанського руху?Назвіть видатних діячів радянського партизанського руху наУкраїні.
16Назвіть радянські підпільні  організації що боролися з фашиськими окупантами.
Зробіть повідомлення на одну з запропонованих тем.
1Роман Шухевич .Боротьба з окупантами.
2Сидір Ковпак.

пятница, 17 апреля 2020 г.


Лекція №10
Україна в роки другої світової війни
1.                      Україна в другій світовій війні
2.                      Політика великих держав напередодні війни
3.                      Напад Німеччини на СРСР
4.                      Наступ німецьких військ (червень 1941-липень 1942р.р.)
5.                      Перебудова економіки на воєнний лад
6.                      Остаточна окупація України
7.                      Україна в роки німецької окупації
8.                      Рух опору в Україні
9.                      Визволення України від німецько-фашистських загарбників
10.                  Вклад України в перемогу над Німеччиною.
ЛІТЕРАТУРА:                                           
Історія: Україна і світ (Мудрий, Аркуша) 10 клас, Київ, «Генеза», 2018
Світлична В.В. Історія України / навчальний посібник – Київ, 2000р.
Бойко О.Д. Історія України/ навчальний посібник , Київ. ; академ. видав., 2006
Пометун О.І. Фрейман Г.О. Методика навчання історії в школі, Київ «Генеза», 2005
Інформаційні ресурси

1.Друга світова війна, яка тривала з 1 вересня 1939 р. до 2 вересня 1945 р., стала найжорстокішим і найкривавішим воєнним конфліктом в історії людства. У не? була втягнута 61 держава, на території яких проживало 80% населення Землі. Воєнні дії велися на території 40 країн. Війна коштувала людству 65-67 млн. життів.
Україна опинилася в епіцентрі війни вже у вересні 1939 р. Щонайменше 5,3 млн. чоловік, або один із шести мешканців України загинув у цій бійні. 2,4 млн. українців було вивезено для примусової праці до Німеччини. Ущент чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, унаслідок чого безпритульними залишилося близько 10 млн. чоловік. Загальні втрати економіки України сягнули 40%. Удруге за трохи більше як 10 років Україна тяжко постраждала від жорстоких ексцесів тоталітарних режимів.
2.Політика великих держав напередодні війни
30-і рр. характеризуються значним ускладненням міжнародних відносин і зростанням загрози війни. Економічна криза і депресія
1929-1933 рр. призвели до різкого загострення ситуації як всередині індустріальних країн, так і до поглиблення суперечностей між провідними країнами світу. У результаті відбулося формування двох протилежних блоків держав: СІІІА, Великобританія, Франція, з одного боку, та Німеччина, Італія, Японія, з іншого. Три останні у 1935 р. уклали Антикомінтернівський пакт, спрямований проти СРСР. Країни Антикомінтернівського пакту, в яких до влади прийшли фашистські режими, прагнули не лише до територіального перерозподілу світу, а і до світового панування. 10 лютого 1939 р. Гітлер заявив, що мета його політики - "панування в Європі і світове панування на віки". Ще до початку світової війни фашистськими державами було здійснено серію актів агресії у різних районах світу: захоплення Італією Ефіопії (1935-1936 рр.) та Албанії (1939 р.), війна з республіканською Іспанією (1936-1939 рр.), захоплення Німеччиною Австрії (1938 р.), спроба Японії захопити частину далекосхідних територій Радянського Союзу у районі озера Хасан (1938-1939 рр.).
США, Великобританія і Франція намагалися спрямувати агресію країн Антикомінтернівського пакту проти Радянського Союзу. Англія і Франція на переговорах з Німеччиною і Італією у Мюнхені (1938 р.) погодилися на приєднання до Німеччини Судетської області Чехословаччини, сподіваючись тим самим спрямувати інтереси Німеччини на схід. При потуранні західних держав Німеччина у березні 1939 р. розчленувала і поглинула більшу частину Чехословаччини, давши дозвіл на окупацію Карпатської України своєму союзнику Угорщині.
З 15 червня по 2 серпня 1939 р. у Москві проходили переговори між СРСР, Англією і Францією про укладання тристороннього союзу проти німецької агресії. Переговори завершилися провалом, як з вини Англії і Франції, які затягували переговори, сподіваючись ізолювати СРСР на міжнародній арені і направити проти нього фашистську агресію, так і з вини радянського керівництва, яке вважало все капіталістичне оточення однаково ворожим до СРСР і тому не бачило головної небезпеки з боку фашистської Німеччини. Більше того, сталінське керівництво пішло на союз із Німеччиною.
Пакт "Молотова-Ріббентропа"
23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький Договір про ненапад (пакт "Молотова-Ріббентропа"). До договору додавався секретний протокол про розподіл сфер впливу сторін в Європі. Секретний протокол, існування якого радянське керівництво протягом
півстоліття заперечувало, давав можливість Сталіну збільшити територію СРСР майже до кордонів Російської імперії 1913 р, Німеччина давала згоду на приєднання до Радянського Союзу Фінляндії, Естонії, Латвії, Західної Білорусі, Західної Волині та Східної Галичини.
У свою чергу, Німеччина отримала повну свободу дій у Європі і забезпечила собі поставки з Радянського Союзу воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства.
Початок Другої світової війни
Пакт "Молотова-Ріббентропа" перетворив СРСР на фактичного союзника фашистської Німеччини і розв'язав руки Гітлеру в його агресії у Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська напали на Польщу. Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями, Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Це стало початком Другої світової війни.

3.Напад Німеччини на СРСР

1940-1941 рр. Гітлер підкорив майже всю Західну Європу і, згідно з "планом Барбаросса", розробленим у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготовку до війни проти СРСР. У першій половині 1941 р. була призначена і дата нападу. Достовірна і незаперечна інформація про плани Гітлера через розвідників і дипломатів поступала до Сталіна. Але, замість відповідних заходів по  приведенню збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво засуджувало "чутки" про напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непорушності радянсько-німецького договору.приведенню збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво засуджувало "чутки" про напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непорушності радянсько-німецького договору.
22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина.
План "Барбаросса" передбачав "бліцкриг" - блискавичну війну: протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ-Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: західному - на Ленінград, центральному - на Москву, південному - на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя.
4.Наступ німецьких військ (червень 1941 - липень 1942 рр.)
За планом "Ост" німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами. Частину українських земель передбачалося передати союзникам.
Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій "Південь1' на чолі з фельдмаршалом Рундштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом М.Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Я.Черевіченком.
З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. 30 червня німці окупували Львів. Вже на кінець третього тижня війни вони просунулись углиб України на 300-350 км.
У північному напрямку німецькі війська просунулись углиб радянської території на 500 км., у центральному напрямку - на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. чоловік (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків.
Початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Союзу.
Причини поразок радянських військ
Історичні реалії свідчать про те, що напередодні нападу Німеччини Радянський Союз володів об'єктивними передумовами для належної відсічі агресору. СРСР мав потужний воєнно-економічний потенціал і планував вести можливу війну на ворожій території і "малою кров'ю". Причини тяжких поразок у 1941 р. криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі:
- прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Радянський Союз; Причини поразок радянських військ
Історичні реалії свідчать про те, що напередодні нападу Німеччини Радянський Союз володів об'єктивними передумовами для належної відсічі агресору. СРСР мав потужний воєнно-економічний потенціал і планував вести можливу війну на ворожій території і "малою кров'ю". Причини тяжких поразок у 1941 р. криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі:
- прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Радянський Союз; неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами (під час репресій було знищено 20% командного складу Червоної армії). На початку 1941 р. лише 7% командного складу мали вищу освіту. Гітлер глузливо називав Червону армію "глиняним колосом без голови"; - незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, небоєздатність частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини);
Оборонні бої літа-осені 1941 р.
Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була оборона Києва, яка тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 р. і залучила значні сили ворога. Проте німецьким арміям вдалося оточити велике угрупування захисників Києва: до полону потрапило понад 665 тис. солдат і офіцерів, було знищено командування Південно-Західного фронту.
Причиною трагедії стали прорахунки вищого військового командування, зокрема те, що Сталін не давав згоди на відведення військ з-під Києва.
До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р.) та оборона Севастополя, яка тривала 250 днів! (30 жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 р.)
Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій "Південь" окупували майже всю Україну. Однак, ціною величезних жертв, героїчного опору народу план "блискавичної війни" був зірваний.
Сталінська адміністративно-командна система, яка поставила країну перед загибеллю, мусила тепер рятувати її.
22 червня створено Ставку головного командування під керівництвом маршала С.Тимошенка (згодом перейменовано на Ставку верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним);
29 червня прийнято Директиву партійним і радянським організаціям прифронтових областей, яка містила план оборони і евакуації;
30 червня створено Державний комітет оборони на чолі зі Сталіним, що об'єднав у своїх руках усю
5.Почалася перебудова економіки на воєнний лад. Гасло "Все для фронту, все для перемоги!", що з'явилося в перші дні війни, визначало віднині весь сенс життя і діяльності радянського суспільства.
В умовах воєнно-політичної кризи сталінський режим здійснював керівництво країною своїми репресивними, тоталітарними методами. Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна №270 від 16 серпня 1941 р. і №227 від 28 липня 1942 р. "Ні кроку назад", які нерідко прирікали на загибель цілі з'єднання.
Евакуація
На початку війни виникла необхідність евакуювати матеріальні і людські ресурси на схід СРСР.
Відсутність завчасно складених планів евакуації (адже воювати збиралися на "чужій території") внесла, особливо в перші тижні війни, дезорганізацію в евакуаційні процеси.
З України було евакуйовано на схід: понад 550 підприємств, майно радгоспів, колгоспів (зокрема понад 5 млн. голів худоби), Академію наук України, культурно-освітні заклади, понад 3,5 млн. робітників, селян і службовців.
Усе, що не можна було вивезти, підлягало знищенню.
Перебазування на схід величезних матеріальних цінностей, переведення народного господарства на військовий лад - у надзвичайно складних умовах і в найкоротший строк - стало всенародним трудовим подвигом. На сході країни, по суті, заново була створена першокласна воєнна економіка.
6.Після розгрому Південно-Західного фронту ворог кинув основні сили на Москву, де з 30 вересня по 5 грудня йшли важкі оборонні бої.
5-6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ, розгромивши німців і відкинувши їх на захід на 100-250 км. Перемога під Москвою остаточно поховала гітлерівський план "бліцкрігу", розвіяла міф про непереможність вермахту.
Успіх під Москвою всупереч пропозиціям військових радників Сталін вирішив використати для розвитку загального наступу. Він дав вказівку про проведення багатьох часткових і розрізнених наступальних операцій. Погано продумані і слабо забезпечені у матеріально-технічному відношенні, всі вони були невдалими. Трагічні наслідки мала наступальна операція під Харковом військ Південно-Західного фронту на чолі з С.Тимошенком і М.Хрущовим у травні 1942 p.: загинуло три армії, у полон потрапило 240 тис. солдатів і офіцерів. Трагічно завершилася і спроба розгромити гітлерівців у Криму. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони Севастополь захопили німецькі війська.
Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знову перейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з'єднаннями за підтримки авіації почали навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200-400 км протяжністю 600-650 км.
22 липня 1942 р. після захоплення м.Свердловська Ворошилоградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української PCP.

7.Україна в роки німецької окупації

. Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини: - Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву "Трансністрія";
- Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства;
- більшість українських земель увійшла до складу Рейхскомісаріату "Україна" на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е.Кохом. Це адміністративне утворення включало 63,6% всієї території України;
o прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню.
. Відповідно до "теорії расової винятковості німецької нації" українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу.
Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гето. Практично в кожному українському місті був свій "Бабин Яр": за роки окутті в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, в Дробицькому Яру в Харкові - понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові - понад 160 тис осіб. Переважно це були українські громадяни єврейської національності. А всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1,3 млн. військовополонених.
Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорнозем, а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік.
Щоб забезпечити більш "ефективну" експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи.
Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей "третього сорту".
Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух Опору в Україні.
8.В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН.

Радянський рух Опору

Прагнув до відновлення статусу України у складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів. їх дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строкачем. Виникли великі партизанські загони і з'єднання на чолі з С.Ковпаком, М.Попудренком, Сабуровим, Федоровим, І.Боровиком, П.Вершигорою, М.Наумовим та іншими.
Формами боротьби партизан були:
- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів;
- розгром ворожих штабів;
- диверсії на залізницях. Улітку 1943 р. розгорнулася операція "рейкова війна";
- рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рейд С. Ковпака).
В Україні діяло 23 підпільних обкоми КП(б)У; 9 підпільних обкомів комсомолу, які організовували диверсії, здійснювали розвідувальні операції.

Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН

Прагнув до відродження незалежної української держави.
До початку війни ОУН співробітничала з німцями. У німецькій армії був утворений "Легіон українських націоналістів". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте, спроба проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я.Стецьком, керівника ОУН С.Бандеру. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (псевдонім - Тарас Чупринка). ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і антипольської діяльності.
Розгорнутий терор проти західноукраїнських областей, членів ОУН, свавілля німецької адміністрації, грабунки, примусова праця, вивіз молоді до Німеччини - все це викликало і посилювало анти-німецькі настрої, які переростали у рух Опору, що з кожним днем ставав усе організованішим і діяльнішим.
УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада - без більшовиків!".
Водночас із боротьбою проти німецьких окупантів та радянських партизан УПА довелось вирішувати складну проблему українсько-польських відносин, які мали історичні коріння і час від часу загострювалися до збройної конфронтації.
Основними об'єктами партизанських дій з боку УПА були:
- німці та їх союзники;
формування Армії Крайової та польське населення; радянські партизанські загони, а згодом - підрозділи Червоної армії.
Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.
Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Започаткований на Волині та Поліссі повстанський рух поширювався на інші регіони України. Чисельність УПА за різними даними становила від 30-40 тис. до 100 тис. бійців.
Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба.
Так, Карпатський рейд партизанського з'єднання С.Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оунівськими і радянськими партизанами. А весною 1944 р. біля Рівного УПА розбила автоколону штабу командуючого 1-м Українським фронтом генерала М.Ватутіна, сам генерал був тяжко поранений і помер.
З приходом Червоної армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.
9.Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 - лютий 1943), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР.
Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р.
Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків.
Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення Києва від окупантів. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною звільнити Київ до "Великого Жовтня".
Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 р. За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:
- Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 - січень 1944 рр.);
- Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.); - Рівненсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.);
- Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.); - Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944 рр.);
- Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.);
- Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.). 27 липня 1944 р. звільнено Львів;
- Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.);
28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена від загарбників.
У ході визвольних операцій 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів! Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Активні дії проти німецьких окупантів вели загони УПА. Коли ж лінія фронту наблизилась до районів дислокування частин УПА, командування віддало наказ не втручатись у бойові дії і вживати заходів для збереження і зміцнення своїх сил.
- 8 травня 1945 р. німецько-радянська війна завершилася капітуляцією Німеччини.
- 2 вересня 1945 p. капітуляцією Японії завершилася Друга світова війна.
10.Вклад України в перемогу над Німеччиною та її союзниками
Українці в роки Другої світової війни билися проти гітлерівської Німеччини і її союзників у складі Радянської армії, антинацистського руху Опору (на території України і окупованих країн Європи), у складі американської, канадської армій, австралійських частин.
У збройній боротьбі проти ворога брало участь понад 6 млн. українців. Кожен третій із них загинув на фронті, кожен другий із тих, що залишилися в живих, став інвалідом.
Серед військового керівництва СРСР було немало українців. Найбільш відомі із них - А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, І.Черняховський, П.Рибалко, К.Москаленко та інші. З 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювалися маршалами і генералами - українцями за походженням.
Великий внесок у перемогу зробили працівники тилу, вчені, медики, діячі літератури і мистецтва.
Людські і матеріальні втрати України
Людські втрати України у війні склали понад 10 млн. військових і цивільних осіб.
Матеріальні втрати України досягли 1,5 трильйонів крб. Було зруйновано: 714 міст і містечок, 28 тис. сіл, 16 150 промислових підприємств, 18 тис, медичних закладів, 33 тис. закладів освіти...
Зазнавши в роки Другої світової війни величезних людських і матеріальних втрат, Україна зробила неоціненний внесок у перемогу над фашистською Німеччиною і її союзниками.
Д.З Законспектуйте лекцію Відповідайте на запитання.
1Яких втрат зазнала Україна під час другої світової війни?
2Охарактеризуйте політику великих держав напередодні другої світової війни.
3Які плани мав Гітлер відносно СРСР?
4Як здійснювався наступ на Україну,чому радянська армія терпіла поразки?
5На які окупаційні зони була розділена Україна?
6Охарактеризуйте різні течії руху опору в Україні.
7Коли почалося визволення України?
8Які бойові операції відбувалися на території України з листопада 1942 по жовтень 1944
9Як і коли завершилася друга світова війна?
10Який внесок зробила Україна в перемогу над фашистами?