воскресенье, 3 мая 2020 г.


Українські землі у складі Польщі 1921-1939рр.
1.                  Політика радянського керівництва що до Західної України
2.                  Рішення Ради послів Антанти 1923р. і його наслідки
3.                  Політика польського уряду на українських землях
4.                  Українське національно-демократичне обїеднання (УНДО)
5.                  Діяльність КПЗУ
6.                  Націоналістичний рух

1.                  В період між двома світовими війнами територія українських земель, що опинилася у складі Польщі, складала 130 тис. км2 . На цих землях проживало понад 10 млн людей - це 30% населення тогочасної Польщі. В багатьох містах переважало польське та еврейське населення. У 200-тисячному Львові у 1918р. проживало лише 27 тис українців. Що стосується релігії понад 3 млн українців Східнї Галичини належали до греко-католицької церкви, 2 млн, які населяли землі, що раніше входили в Російську імперію це західна Волинь, Полісся, Холмщиназ Підлящям сповідували православья. СРСР намагався використати внутрішню нестабільність польської держави для підпорядкування її своїм інтересам. Тому підтримував українську громаду. У 30 роки вороже ставлення до нациської Німеччини змусило СРСР поліпшити відносини з Польщею і забути про існування гноблення української меньшини.
За Ризьким мирним договором 18 березня 1921рю між РСФРР і УСРР, і Польщею. Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Наддсяння, Підляща, Лемкинщина визнавалися територією Польщі. Радянські республіки забовязвалися надавати материальну допомогу переселеннцям і рєемігрантам. Оголошено було амністрію рядовому складу армії УНР. 10 тис переїхали з Польщі до радянської України. В 1924р. П’ятий конгрес Комінтерну визнав єдину павильною політикою комуністичних партій Польщі, Румунії і Чехословаччини що до розв’язання українського питання «обєдннання розірваних імперіалізмом на частини українських земель у Радянську Робітничу-Селянську республіку. У 20-х роках Сталін намагався здобути підтримку українців в своїй боротьбі за владу с політичними суперниками, але загравання з українцями закінчилося після того, як він став диктатором. В 1930р. матеріальна підтримка українських установ і організацій за межами СРСР була припинена. Після самогубства Скрипника у 1933р. в УСРРпочалося полювання на вихідців із західно-українських земель. У 1938р. виконком комінтерну розпустив комуністичну партію Польщі і в її складі комуністичні організаціхх Західної України та Білорусії.
2.                  Антанта не бажала відновлювати Річ Посполиту в кродонах 18 ст. В 1919р. Антанта визнала право Польщі встановлювати власну адміністрацію до східного кордону польського королівства, утвореного Віденському конгресу 1815р. Цей кордон увійшов в історію як лінія Керзона. Він в основному обмежував територію Польщі етнічними польськими землями. Що стосуеться окупованої Східної Галичини, Антатнта вважала запотрібне надати їй статус міжнародної території, майбутне якої мала вирішити Ліга націй.
Польща в 1920р підписує з УНР Варшавську угоду, де УНР відмовляється від Східної Галичини і за Різьким договором від цієї територї відмовляється УСРР і РСФРР. Польський примєр Сікорський намагається переконати Антанту у необхідності зміцнення «санітарного кордону» в протистоянні з більшовиками. 14 березня 1923р. Рада послів Антанти в Парижі надала Польщі всі юридичні права на володіння Східною Галичиною.
3.                  Політика Польщі спрямовала на поглиблення кресів – земель із переважно непольським етнічним складом. Це поглиблення мало спочатку бути державним, а потім етнічним. Прийнята у березні 1921р. польським сеймом конституція обіцала наіціональним меньшинам вільний розвиток іх національним властивостей. Але насправді польська адміністрація почала широкий наступ на права національних меньшин. Найбілье загострення національних відносин спричинила політика колонізації – осадники. Але на кінец 30-х років у  Західній Укрїані зберіглося 47 тис осадницьких господарств і цього замало, щоб істотно вплинути на національний склад населення.після державного перевороту у 1926р. до влади повертается Пілсутський. За конституцією 1935р. він дістає майже диктаторськи повноваження, але в цьому ж році він помер і влада зосереджується в руках вищого генералітету. На Українських землях проводиться коланізаційна і асиміляційна політика. Поділ Польщі на А і Б. Сприяється розвиток Польщі А, а Польща Б розглядається я к аграрно-сирьовий придаток.
4.                  Діяльність політичних партій у польщі не заборонялася. Але комуністичні і праворадикальні подітичні партії не хотіли обмежувати себе рамками польської конституції і тому діяли підпільно. У 1899р. була утворена Українська націонал-демократични партія, яка у 1919р. стала називатися народно-трудовою. Представниками цієї партії були президент ЗУНР Евген Петрушевич і міністри Левицький і Голубович. У травні 1923р. трудовики вирішили домагатися від сейму автономії для свіх українських земель. Але польська влада не іде на поступки. Частина трудовиків утворила у 1924р. українську партію національної роботи. Вони гуртувалися навколол журналу «Заграва», який редагував Дмитро Донцов, тому їх часто називали загравистами. Завдяки їх зусилям виникло ширше уграпування політичних партій – Українське національно-демократичне обєднання (УНДО). На зїзді 1925р. головою УНДО став Левицький. Ця організація складалася як з галичан, так і з волинян. До 1939р. УНДО залишалося провідною політичною силою. Воно ставило за мету утвердження державних прав українського народу, забеспечення права жити власним життям. За умов загрози з боку нациської Німеччини, коли Польща схиляється до компромісу в національному питанні, польський уряд обіцає припинити антиураїнську політику, а УНДО антипольську пропаганду. Новим лідером УНДО стає Василь Мудрий, який вважає що таке замирення становить необхідну умову для державотворення в Західній Україні. Ці політичні відносини названі «нормалізацією».
5.                  Після захопленя Польщею західно-українських земель Комінтерн підпорядковує місцевих комуністів Комуністичній робітничій партії Польщі. У1923р. відбувається об’єднання місцевих комуністів у Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Най більшого впливу комуністи досягли на зламі 20-30х років, коли Польща переживала глибоку економічну кризу. Щоб використовувати легальні форми боротьби, керівники КПЗУ утворили Українське селянсько-робітниче соціалістичне об’єднення (Сельроб). В 1930р. нових форм набули протести селян проти тяжкого податкового обкладення. У Львівському, Станіславському, тернопільському і Волинському воєводствах селяни підіймалися на збройну боротьбу під керівництвом комунистів. Кульмінацією цього руху стало Ліське повстання червень-липень 1932р. в нему брало участь близько 30 тис селян. Повстання жорстоко придушено. В Польщі починається політика пацифікації (умиротворення) з 1930р,спрямована на підкорення українців, проводиться дуже жорсткими методами. У другій половині 30-х років вплив КПЗУ зменьшився. Польський уряд створи в 1934р. констабір у Березі Картузькій головним чином для комуністів і Українських націоналістів.
6.                  Організоване оформлення національної течії в визвольному русі започаткували українські Січові стрільці. У 1920р. вони утворили Українську військову організацію (УВО). Завдання її було розгортання збройної боротьби проти польської окупації. Організацію очолив колишній командир Січових стрільців Евген Коновалец. Після санкціонування Антантою польської окупації східної Галичини більшість членів УВО зневірилися, організації істотно скоротилася.
Організація українськиї націоналістів (ОУН) виникла в лютому 1929р. у Відні. Разом з УВО її утворили студентські угрупуваняя, группа Української національної молоді а інш. Це була політична парті я парламентського типу. УВО до середени 30х років також зберігала організаційну самостійність і виступала в ролі бойової фракції ОУН. Оун закликала боротися проти окупантів будь-якими методами не  виключаючи терор. Найбільш відомою терористичною акцією ОУН стало вбивство у Варшаві в 1934р. польського міністра внутрішних справ генерала Перацького. Упродовж 1935-36рр. у Варшаві і Львові відбулися гучні процеси над учасниками замаху на Перацького і членами Крайової екзекутиви. Серед них виділявся Степан Бандера, Який із січня 1933р. очолював Крайову екзекутиву ОУН і організатор замаху на Перацького Лебідь. Ці судові процеси сприяли популярізації ОУН серед української молоді. В ОУН між проводом українських націоналістів за кородоном (ПУН) і Крайовою екзекутивою були напружені стосунки і в решті решт організація після вбивства радянським агентом у 1938р. Евгена Коновальця розкололася на ОУН(б) під керівництвом Бандери і ОУН(м) під керівництсвом  Андрія Мельника.

Д.З.
1Які землі були закріплені за Польщею згідно з Ризьким мирним договором?
2Які права відносно Українських земель надані Польщі Радою послів Антанти в Парижі в 1923р.?
3Яку роль зіграла УНДО в боротьбі українців за свої права?
4Чому Польща схиляється до компромісу у національному питанні?
5Які були причини селянських повстань зокрема Ліського повстання?
6В чому особливість українського комуністичного руху в Польщі,
7На що спрямована політика пацифікації?
8Коли і ким було створено УВО?
9Як і коли створено ОУН?
10На які дві організації розділяється ОУН після смерті Євгена Коновальця?


Комментариев нет:

Отправить комментарий