пятница, 8 мая 2020 г.


Тема:Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства.Проблема людської свободи.
План:
1.      Проблема сенсу життя.
2.      Проблема людської свободи.
3.      Негативне и позитивне визначення свободи.
Література: 1.Сілаєва Т.О. - Філософія: Курс лекцій Тернопіль, СМП "Астон". - 2000. - 160 с. 2. Воронюк О.Л. Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина», 120с. 3. Бичко І.В. Філософія: Курс лекцій. – К., 2003, 542с. 4. Горлач М.І. Філософія: Підручник. – Харків, 2000, 672с. 5. Петрушенко В.П. Основи філософських знань: Посібник. – Новий світ, 2003, 503с. 6. Щерба С.П. Філософія: короткий виклад. Навчальний посібник. – Кондор, 2004, 206с
1.Людина є єдиним створінням у світі, що усвідомлює свою скінченність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема. Для людини  істоти, що мислить, творить, думка про скінченність власного існування є нестерпною, якщо не знайдений духовний зміст цього існування. Проблема сенсу життя виникає, з потреби певного виправдання власної присутності у світі, своєї долі та призначення. Сенс завдяки такому виправданню стає можливим подолання скінченності індивідуального буття. Таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити, а в тому для чого (чи для кого) жити. За словами Е.Фромма, в самих основах людського існування укорінена потреба в об'єкті для служіння.
Подібно до всіх світоглядних питань, питання про сенс життя є вічною проблемою: вона знову і знову ставиться людиною на протязі історії, отримує нові грані в духовному досвіді людства. Вона не може мати остаточного, наперед заданого вирішення для індивіда, не може бути прийнятою за «готове» знання або рецепт життя, бо потребує особистого усвідомлення і вибору.
Можна досить умовно і схематично окреслити певні варіанти вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури. 3 античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична (від грец. «насолода», «задоволення») позиція, яку можна розуміти як «життя заради життя. Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися самим життям,отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті. Цінність епікурейської позиції у тому, що вона застерігає нас від ситуації, при якій пошук сенсу життя усуває на другий план саме життя. Життя є самоцінністю, таємничим дарунком людині і треба ставитися з вдячністю і любов"ю до цього дарунку. Людині дана рідкісна можливість переживати неповторність власного існування зі всією гамою забарвлень його проявів - від радощів, злетів і перемог до падінь, тягарів і страждань. Разом з тим, саме епікурейське ставлення до життя, якщо воно позбавлене відповідальності за дарунок життя, вироджується в егоїстичну позицію « життя заради себе» і веде до втрати людиною відчуття повноцінності життя.
Інший шлях в здобутті сенсу життя можна назвати-«життям заради інших», коли гарантією осмисленості життя для людини постають інтереси родини, нації, суспільства, прийдешніх поколінь. Для людини, ж суспільної істоти, небайдуже, що вона залишає після себе. Недаремно прожити життя - це і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної та духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опинитися в ситуації, коли саме твоє неповторне життя перетворюється лише на засіб для чогось іншого. Таким «іншим» може виявитися і певна «ідея», чи ідеал, реалізації якого людина може посвятити своє життя (це може бути ідея комунізму, «світлого майбутнього» тощо). Якщо така позиція не пов"язана з духовною еволюцією людської особистості, людина стає на шлях фанатизму (історія знає безліч варіантів і класового, і національного, і релігійного фанатизму).
Самоцінність індивідуального «Я» не можна розчинити повністю в інших цінностях. Призначення та сенс життя індивіда - в першу чергу самому здійснитися як Людина, або мовою релігії- «піднятися до Бога», стати « образом та подобою Божою». Як писав французький філософ Г.Марсель, «піднятися до Бога - це означає ввійти в самих себе, більше того, в глибину самих себе - і себе ж перевершити.»
Іншими словами, в своєму житті людина повинна стати єдністю універсально- людського і неповторно - індивідуального, в розвиток свого «Я» включити весь світ - і природний, і суспільний. Таке можливе лише через живий діалог, через творче спілкування з природою, суспільством (і «ближніми», і «дальніми»), з культурою людства. Це і є саме те, що має назву духовної еволюції, саморозвитку людської особистості в процесі співтворчості зі світом,.Конкретні шляхи духовної еволюції особистості - справа її вибору, особистого ризику віри і долі.
2. Проблема людської свободи.
Однією з фундаментальних потреб людини є потреба в творчості, в свободі самореалізації, в прагненні вийти за межі суспільної необхідності,самовизначитися в своєму житі. Володіння свободою - це критерій розвиненої особистості, критерій розвитку суспільства. Як для особистості, так і для суспільства згубним є обмеження свободи, зведення людини до рівня «гвинтика» в соціальних і технологічних процесах. Але свобода не є простим усуненням залежності від того, що обумовлює людину ззовні. Неможливо говорити про абстрактну, абсолютну свободу. Свобода, яка виступає дише в своєму негативному значенні, з її запереченням влади і авторитету, обов'язково веде до свавілля й анархії. Людина з народження є членом сім'ї, нації, общини, суспільства, держави. Тому її поведінка і діяльність завжди регулюються загальновизнаними нормами і законами, умовами економічної діяльності. Свобода особистості неможлива без економічної і політичної свободи, без свободи суспільства. Правове суспільство саме і є таким суспільством, де за особистістю визнаються права на життя, свободу, щастя, де всі соціальні інститути забезпечують ці права. Проте чим більше у людини свободи, тим більше у неї повинно бути і відповідальності. Свобода і відповідальність зумовлюють один одного. Наша свобода залежить від свободи інших, а свобода інших - від нашої свободи. Однак свобода волі, - це завжди вибір добра чи зла, вона завжди приховує в собі можливість свавілля. Право і закон в суспільстві - це механізми приборкання, засіб подолання гріховного начала в людині.
3.Розрізняють негативне визначення свободи («свободу від») і позитивне («свободу для»). В першому випадку маються на увазі зовнішні рамки і обмеження, що перешкоджають вільній діяльності людини, від них людина намагається позбутися. Потреба свободи в. цьому плані має універсальний характер і властива, певною мірою, всім живим істотам. Однак люди не вільні у виборі об'єктивних умов свого життя. Історична необхідність - це і є сукупність об'єктивних обставин і умов життєдіяльності людини, які створюються всіма попередніми поколіннями шляхом практичної діяльності. Тому свобода не є абсолютною незалежністю від історичної необхідності, вона є вибором з уже існуючих можливостей. Люди не вибирають об'єктивних умов свого існування, але вони вільні у виборі своїх цілей та засобів їх реалізації. Стикаючись з необхідністю, люди намагаються її пізнати і потім приймати рішення із знанням справи. Але свобода як пізнана необхідність і відповідна до цієї необхідності діяльність - це ще не справжня свобода. Вона є підпорядкованою зовнішній необхідності, є проявом історичної необхідності.

       Д.З
1Чому тільки для людини э актуальною проблема сенсу життя?
2Яким сенс життя бачив давньогрецький філософ Епікур?
3Як впливае соціальність людини на розуміння нею сенса свого життя
4Що таке фанатизм?
5Чим ,у вашому розумінні є свобода?
6Що необхідно людині щоб бути вільною?
7Порівняйте позитивне і негативне значення свободи.

Комментариев нет:

Отправить комментарий